Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року Справа № 911/2793/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського судувід04.08.2015у справі№911/2793/15Господарського суду Київської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доВишневої міської ради Києва-Святошинського району Київської областіпровизнання договору дійсним, зобов'язання вчинити певні дії та визнання переважного праваза участю

- позивача:1) ОСОБА_5 (договір про надання юридичних послуг від 09.12.2015) 2) ОСОБА_6 (довіреність від 11.08.2015),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) просила визнати дійсним договір оренди земельної ділянки площею 39 кв.м по АДРЕСА_1, укладений 28.03.2001 за №16 позивачем з Вишневою міською радою Києва-Святошинського району Київської області (далі - відповідач); зобов'язати відповідача розглянути питання щодо надання дозволу позивачу стосовно поновлення договору оренди земельної ділянки від 28.03.2001 №16; визнати за позивачем переважне право на користування на умовах оренди земельною ділянкою по АДРЕСА_1 згідно принципу мовчазної згоди.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.07.2015 (суддя Ярема В.А.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Ткаченко Б.О.. Пономаренко Є.Ю.), позовну заяву та додані до неї документи повернуто позивачу без розгляду.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані ухвалу і постанову судів попередніх інстанцій та передати справу на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Підставою для повернення позовної заяви без розгляду суд першої інстанції вказав те, що позивачем було порушено правила об'єднання позовних вимог, що перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та утруднить вирішення спору, а також те, що позивач сплатила судовий збір лише за одну немайнову вимогу, тоді як в позові заявила про три.

Апеляційний господарський суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, зазначив, що висновки суду щодо порушення правил об'єднання позовних вимог є формально-суб'єктивними, право на які надано процесуальним законом, та погодився щодо сплати позивачем судового збору в меншому, ніж передбачено законодавством, розмірі.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Пунктом 5 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

З приписів наведеної норми права вбачається, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

При цьому однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою способами захисту прав і законних інтересів.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18 (п.3.6.).

Як вбачається з позовної зави, підставою подання позову стало те, що відповідач відмовив позивачу у поновленні укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки з посиланнями на те, що вказаний договір не є дійсним, оскільки не був нотаріально посвідчений, та те, що позивач звернулась з заявою невчасно.

Отже, підстава позову, а саме фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача є єдиною. Самі вимоги пов'язані між собою поданим доказами, зокрема, рішеннями відповідача, договором оренди земельної ділянки, супутніх йому документів, листом виконавчого комітету відповідача.

Крім того, суд першої інстанції в якості підстави повернення позову у зв'язку з об'єднанням декількох позовних вимог в позові до одного відповідача не зазначив, чому сумісний розгляд заявлений позивачем вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Враховуючи викладене, судами неправильно було застосовано п.5 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України та необґрунтовано повернуто позовну заяву позивачу з підстав неправильного об'єднання позовних вимог.

Разом з тим, відсутні підстави вважати, що суди припустились порушень при застосуванні п.4 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Пунктом 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлено ставку судового збору - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Частиною першою статті 4 вказаного Закону визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом станом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із статтею 8 Закону України "Про державний бюджет на 2015 рік" розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2015 року становить 1 218,00 грн.

У касаційній скарзі особа. що її подала, як на підставу для її задоволення посилається на ухвалу Конституційного Суду України від 03.10.2013 зі справи №-36/2013 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням компанії "Vuldi (UK) Limited" щодо офіційного тлумачення положення підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Цією ухвалою Конституційного Суду України відмовлено у відкритті конституційного провадження щодо офіційного тлумачення положення підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 з наступними змінами.

З огляду на приписи статей 147, 150 Конституції України офіційним тлумаченням є діяльність компетентного органу державної влади щодо з'ясування і роз'яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права, однак вказана ухвала Конституційного Суду України не є таким роз'ясненням, оскільки у відкритті конституційного провадження зі спірного питання цим судом було відмовлено.

Разом з тим, безпідставними є доводи, викладені у касаційній скарзі про те, що Конституційний Суд України у вказаній ухвалі вказав що питання сплати судового збору має бути прописано не у керівних роз'ясненнях суду касаційної інстанції, оскільки в цій ухвалі Суду про керівні роз'яснення суду касаційної інстанції відомостей не міститься.

Також слід зазначити що, як слідує із наведеної ухвали Конституційного Суду України, однією із підстав для відмови у відкритті конституційного провадження цей Суд зазначав прогалини у законодавстві щодо ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру в якій об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру.

У зв'язку із такими прогалинами у вказаному Законі та у зв'язку із не однаковим застосуванням підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", з метою забезпечення однакового застосування норм права відповідно до положень статті 36 частини другої п.п.2, 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 №7 роз'яснив, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (п.2.11).

При цьому слід зазначити, що із підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" вбачається, що як перший підпункт, так і у другий передбачають сплату судового збору за подання до господарського суду позовної заяви.

Як вже зазначалось вище у позовній заяві може бути об'єднано декілька позовних вимог.

Згідно із положеннями підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Отже згідно цієї норми розмір судового збору залежить не лише від розміру стягуваної суми, але і від кількості позовних вимог.

Таким чином виходячи із того, що як перший так і другий підпункт пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачають сплату судового збору за подання до господарського суду позовної заяви, системний аналіз цієї статті у сукупності із вказаними підпунктами дає підстави вважати, що судовий збір сплачується окремо з кожної немайнової вимоги.

Крім того, слід зазначити, що в подальшому законодавець усунув зазначені Конституційним Судом України прогалини у законодавстві щодо ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру в якій об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру та у частині третій статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначив, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Отже, виходячи із наведених вище положень законодавства розмір судового збору за подання до господарського суду позовної заяви з вимогами немайнового характеру на час подачі позивачем позову у даній справі становив 1218,00 грн. за кожну таку позовну вимогу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивачем заявлено три вимоги немайнового характеру, а сплачена позивачем сума судового збору становить 1 218,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №Р24А337909766327039 від 30.06.2015,Ю а отже суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що судовий збір позивачем сплачено не у повному розмірі.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, вищенаведеного не спростовують.

Таким чином, оскільки підстави для повернення позовної заяви у суду першої інстанції були відповідно до п.4 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України, а п.5 частини першої вказаної статті був застосований неправильно, однак оскільки такі недоліки не призвели до прийняття неправильних судових рішень за результатами вирішення питання про прийняття позовної заяви, суд касаційної інстанції не вбачає правових для їх скасування та прийняття такого ж судового рішення, а відтак суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити без змін оскаржені ухвалу та постанову судів попередніх інстанціях з підстав, наведених у цій постанові.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 у справі Господарського суду Київської області №911/2793/15, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський